Щонайменше тисяча людей вважається зниклою безвісти через збройний конфлікт на сході України. Володимир Навроцький, співробітник Міжнародного Комітету Червоного Хреста у Слов’янську, вже більше року працює з сім’ями, що шукають своїх рідних. В цьому інтерв’ю він розповідає про особливості та складнощі своєї роботи.

У чому полягає діяльність МКЧХ щодо пошуку зниклих безвісти?

За заявами родичів ми намагаємося знайти зниклих безвісти людей. Шукаємо всіх: чи це військовий, чи цивільна людина. Ми працюємо з представниками всіх сторін у конфлікті з метою з’ясування долі зниклих безвісти і для того, щоби полегшити страждання їхніх родичів. Це дуже делікатна робота. Тому вся інформація, пов’язана зі справами, над якими ми працюємо, є конфіденційною.

З чого починається пошук зниклого безвісти?

Спочатку ми реєструємо кожну справу, заповнюючи разом із членом сім’ї спеціальну форму. На цьому етапі я обов’язково пояснюю що таке МКЧХ, що ми можемо зробити, а що ні. Це дуже важливо, адже ми не хочемо викликати необґрунтовані очікування. Ніколи не знаєш, скільки часу забере зустріч. Здавалося б що може бути простіше, ніж заповнити бланк на чотири сторінки. Але іноді це може тривати і три години. Люди розповідають, не лише про зникнення родича, а і про труднощі, яких у них вдосталь. Під час таких бесід важливо оцінити проблеми цих сімей, аби ми могли надати їм належну підтримку.

missing people2

ICRC/ Brendan Hoffman

Як здійснюється процедура пошуку?

По-перше, ми визначаємо, які структури, органи влади та організації можуть надати інформацію про долю зниклого. Ми можемо звертатися із запитами до судових органів, лабораторій судової експертизи або органів слідства. Крім того, ми звертаємося до усіх сторін конфлікту.

Після отримання відповіді ми повідомляємо сім’ї про результати нашого запиту, навіть якщо інформації про розшукувану особу немає. Потім ми продовжуємо пошук, надсилаючи запиті в інші інституції. Ми зв’язуємося з сім’єю щонайменше один раз на три місяці, не зважаючи на те, є новини, чи немає, та повідомляємо про наші дії. Розповідаємо, яких заходів вжито, та вислуховуємо заявника, щоб дізнатися, як змінилася ситуація, які проблеми постали. Не можна забувати про цих людей. Адже дуже часто вони відчувають себе покинутими і самотніми в своєму горі. Нерідко в кінці розмови я розумію, що людям стало легше лише тому, що їх вислухали.

Що є найважчим в роботі з сім’ями зниклих безвісти?

Емоційно найважчою є реєстрація справи про зникнення безвісти, оскільки кожен такий випадок – це трагедія. Окрім цього люди, які живуть поблизу лінії розмежування, не сплять ночами через обстріли, а їхні будинки наполовину зруйновані. Вони нерідко стають жертвами шахраїв, які за великі гроші обіцяють їм знайти їхніх зниклих безвісти родичів. Тому іноді люди можуть бути ворожими, агресивними і навіть кричати на нас. Зникнення близької людини – це велике горе, це життя в постійній невизначеності, між відчаєм і надією. Це виснажує.

Колеги кажуть, що в роботі з людьми ти одним з кращих. В чому твій секрет?

Напевно, я просто люблю свою роботу. Люблю допомагати і робити добро. Мені не байдужі ці сім’ї і я роблю все, що можу, аби полегшити їхнє горе – інших секретів у мене немає.