Віталій працює в Міжнародному Комітеті Червоного Хреста з 2014 року. Медики в зоні конфлікту знають його як людину, яка впроваджує численні проекти у сфері охорони здоров’я на Донбасі. Для колег в організації Віталій – це людина, яка завжди цікавиться їхнім здоров’ям і підтримує порадою. Ми поговорили з ним про те, як він прийшов у медицину, про враження від роботи в зоні конфлікту, про спорт і подорожі.
Віталію, чому ти вирішив піти в медицину?
У дитинстві я часто хворів, і мені часто доводилося відвідувати лікарів. Ті спеціалісти, які мене лікували, були видатними фахівцями, тому вже приблизно з п’ятого класу я розумів, що теж хочу бути лікарем.
Може також був приклад у сім’ї?
Лікарів у моїй родині не було. Але моя бабуся була медичним волонтером під час Другої світової війни – працювала санітаркою, медсестрою.
Віталію, як ти потрапив у МКЧХ?
Під час навчання в медичному університеті я займався волонтерськими проектами. Ще навчаючись на першому курсі, я почав працювати санітаром, потім медсестрою (це звучить смішно, але спеціальності «медбрат» у нас немає) в хірургії, анестезіологом. А медична галузь тісно пов’язана з рухом Червоного Хреста. Навіть коли спеціаліст влаштовується на роботу в лікарню, одна з обов’язкових вимог – пройти співбесіду з Червоним Хрестом.
І коли в 2014 році я побачив вакансію медичного фахівця в МКЧХ, я почитав про нашу організацію, її мандат, мене це дуже надихнуло. І, незважаючи на відсутність досвіду роботи в гуманітарній сфері, я вирішив подати своє резюме на вакансію.
Як твій досвід роботи в лікарні допомагає тобі зараз?
Коли я почав працювати анестезіологом, мені довелося змінити свій світогляд. Під час оперативного втручання анестезіолог оберігає пацієнта, у той час як робота хірурга обмежена ділянкою операції. Анестезіолог повинен бачити стан людини в цілому, керувати процесом. Я вважаю, що саме анестезіологія навчила мене управлінню процесами, що мені надзвичайно знадобилося в моїй нинішній ролі.
Фото з особистого архіву Віталія
Можеш поділитися найяскравішими враженнями від своєї роботи безпосередньо у зоні конфлікту?
Завжди приємно, коли потрапляєш у поліклініку чи амбулаторію, в якій ще кілька місяців тому не було вікон, дверей і світла, а тепер там все відновлено, є пацієнти, лікарі й медсестри, пацієнти отримують необхідні препарати… Такі амбулаторії часто стають центром життя маленьких містечок або сіл. Ти бачиш, що повернулося життя в те місце, яке ще недавно було далеким від нормального стану. Це мене надихає.
Наскільки важливо для тебе психологічно перемикатися?
Дуже важливо. У медиків вельми напружена робота, в якій вони постійно стикаються зі стражданнями інших людей. Тому дуже важливо вміти дистанціюватися від роботи, щоб повернути ясність у голові. Я дуже люблю спорт і постійно намагаюся відкрити якийсь новий вид спорту для себе. Рік тому це було спортивне плавання, в цьому році – спринтерський біг. І все це я чергую з каякінгом. Кожні вихідні я вибираюся на річку і просто відключаюся. Час тренування – це коли ти ізольований від усього, це чимось нагадує медитацію.
Але й робота – це теж моє захоплення. Медик не може зупинятися на досягнутому, ти повинен постійно вчитися, тому що медицина – це галузь, яка динамічно розвивається.
До того ж, я дуже люблю подорожувати. Для мене наявність нового штампика в закордонному паспорті – це критерій оцінки, наскільки успішно я провів цей рік. Я дуже люблю холодний тип клімату і далекий від цивілізації відпочинок. Мої улюблені країни – Норвегія та Ісландія. Там можна усамітнитися, пожити в наметі, споглядати фіорди, гори і космічні марсіанські пейзажі. Це ті місця, де я знаходжу натхнення.