19-річна Яна Соломко часто згадує Горлівку – велике місто на Донбасі, що опинилося в 2014 році в зоні конфлікту. Там залишилися улюблені місця для прогулянок і друзі дитинства, а у батьків – успішний бізнес, який дозволяв ростити Яну, її брата та сестру, ні в чому їм не відмовляючи.

З початком бойових дій влітку 2014-го батько і мати Яни, нашвидкуруч поклавши у валізу тільки легкі речі дітей, покинули місто з упевненістю, що вже через два тижні повернуться додому. Тоді вони не знали, що їхнє повернення так і залишиться мрією.

Поживши під Маріуполем, сім’я перебралася до родичів у Миколаїв. Але, незважаючи на хороші стосунки і привітність господарів, жити увісьмох у невеликій двокімнатній квартирі виявилося непростим випробуванням. Батьки Яни почали шукати житло для винайму. Бюджет був строго обмежений, адже в сім’ї працює тільки батько. В минулому в нього була власна справа з реалізації риби, а на новому місці він зміг влаштуватися лише водієм. Мама Оксана тим часом взяла на себе турботу про дітей, двоє з яких, включаючи Яну, живуть із інвалідністю. Дівчина народилася з внутрішньоутробною патологією і живе з однією ниркою. Молодший брат Яни, Саша, отримав травму в результаті ускладнень при пологах.

Після довгих пошуків житла сім’я все ж таки домовилася про оренду невеликої чистої квартири на першому поверсі. Таке розташування переважно відштовхує потенційних квартиронаймачів, але у сім’ї Яни вибір був невеликий. Їм, як і багатьом іншим переселенцям, орендодавці неохоче здають житло.

Anastasia Marchuk/ICRC

Хоча витрати на харчі та оренду квартири «з’їдали» всю зарплату чоловіка, побут сім’ї налагодився. Вже цього року в перший клас піде Саша – наймолодший член сім’ї. Для нього – це справжня перемога. За перші два роки свого життя він пройшов 5 курсів реабілітації. Проте через раптовий переїзд програма реабілітації перервалася, а на новому місці її не вдалося в повному обсязі поновити. Але мати Яни Оксана сподівається, що дитячий колектив прийме її не зовсім звичайного сина. До того ж, у школі їхню сім’ю знають – 10-річна Даша Соломко закінчила там уже 4 клас.

Як багатодітна сім’я, яка виховує дітей із інвалідністю, раз на два місяці Соломки отримують продуктові та гігієнічні набори від Міжнародного Комітету Червоного Хреста. Програма реалізується в трьох південних містах – Одесі, Миколаєві та Херсоні, оскільки цей регіон прийняв велику кількість внутрішньо переміщених осіб, серед яких багато людей із особливими потребами. Гуманітарна допомога полягає в забезпеченні базовими продуктами харчування і предметами гігієни й має на меті полегшити фінансове навантаження на невеликий бюджет найуразливіших сімей.

Саме набори гуманітарної допомоги і допомогли здійснити мрію Яни – придбати швейну машинку. Мати Яни зібрала необхідну суму завдяки тому, що стала значно менше витрачати на їжу. «А ще перестала брати молодших дітей із собою в магазин. Вони завжди просять якісь солодощі – кукурудзяні палички або цукерки. Відмовити складно, а грошей немає. Простіше їх не брати, хоч і наполягають та обіцяють не випрошувати», – каже жінка.

Яна Соломко вже два роки навчається в Миколаївській академії дизайну і мистецтв. Без швейної машинки старанна відмінниця не могла виконувати завдання викладачів. Тепер дівчина шиє та бажає розвиватися далі. Вона мріє стати дизайнером дитячого одягу та шити його на продаж, щоб допомогти своїй родині.

Anastasia Marchuk/ICRC

«Одяг повинен бути красивим, якісним і підкреслювати індивідуальність дітей. До того ж, діти швидко ростуть, і потрібно часто оновлювати гардероб», – розмірковує Яна і додає, що вже придумала назву для власної торговельної марки – Solokids.

Але щоб почати власну справу, їй не вистачає обладнання, особливо – оверлока. Та оверлок коштує набагато більше, ніж швейна машинка. Зібрати таку суму самостійно сім’ї буде дуже складно, але все-таки вони зважилися. «Без якісної обробки країв одяг буде погано носитися, вдруге його не куплять. А я хочу, щоб речі, які я шию, були не тільки красиві, але і якісні», – пояснює майбутній дизайнер.