Небойша Муньєс працює в Міжнародному Комітеті Червоного Хреста (МКЧХ) вже 18 років. Починав водієм у Сербії, потім побував на місіях в Судані, Пакистані, Ізраїлі, Південному Судані. З 2016 року очолює відділ логістики в Донецьку.

Небойша, розкажіть про себе, як змінилося Ваше життя у зв’язку зі збройним конфліктом у вашій країні?

Я серб за національністю, народився і виріс у Хорватії. Мріяв стати лікарем, але на третьому курсі медичного університету був змушений припинити навчання і виїхати з рідного міста через кризу, яка почалася в колишній Югославії в 1991 році.

Забравши свого молодшого брата, якому на той момент було 17 років, я поїхав до Белграда. Спочатку протягом року ми жили в студентському гуртожитку, в якому я працював вахтером. У якості оплати було безкоштовне проживання та харчування. Брат мій закінчував школу вже в Белграді, а переді мною на той момент питання про продовження навчання не стояло. Я брався за будь-яку роботу, щоб зводити кінці з кінцями.

У той період у Белграді МКЧХ роздавав усім біженцям продуктові та гігієнічні набори. Я ж посоромився їх отримувати, оскільки вважав, що я молодий і здоровий, а є більш нужденні люди.

Мої батьки з сестрою залишилися в Хорватії. Довгий час були закриті пункти пропуску, і ми не мали можливості повернутися додому. На той момент МКЧХ організував пункт зв’язку, звідки можна було зателефонувати родичам. Ми з молодшим братом так дзвонили своїм батькам.

Anastasia Alyokhina/ICRC

Що привело Вас до МКЧХ?

Я завжди відчував потребу допомагати людям – як у роботі, так і в повсякденному житті. Мені дуже добре на душі, коли я можу бути корисним. Це відчуття робить мене щасливим. Я і вступив на медичний факультет, щоб, ставши лікарем, допомагати людям. Можна сказати, МКЧХ дав мені другий шанс робити щось хороше для людей і відчувати себе щасливим.

На роботу прийшов у 2000 році. Мене взяли на посаду водія, і я пропрацював у відділі логістики більше семи років. Потім став делегатом і поїхав закордон. У 2008-2009 роках, будучи в Дарфурі, я вів колони з гуманітарною допомогою, в яких було від 15 до 30 вантажних машин. У зоні моєї відповідальності була безпека співробітників і доставка непошкодженого вантажу. Потім супроводжував гуманітарні конвої в Пешаварі.

У 2010-2014 рр. я був водієм вантажної машини в Єрусалимі. Тоді ж почав вивчати логістику. У Південному Судані протягом двох років я очолював відділ логістики, де набув досвіду роботи з різними маршрутами поставок як по суші, так і повітрям і водними шляхами. А зараз я в Донецьку.

Що незвичайне траплялося у Вашій роботі?

Мене вразив процес доставки гуманітарної допомоги в Судані. Сезон дощів там триває з травня по листопад, дороги перетворюються на річки. Доставити допомогу можливо тільки літаком. Літак зависає недалеко від поселення, і туди скидаються мішки з продуктами, так як недостатньо місця для посадки. Наші колеги потім збирають ці мішки і готують для роздачі. Будівельні матеріали та медикаменти також перевозяться літаками. Вимоги дуже високі, і відповідати їм нелегко. Крім того, всього є лише кілька імпровізованих злітних смуг, і вони часто затоплені, що значно обмежує логістику.

У 2016 році в Південному Судані мої колеги підготували і видали фотоальбом, в якому зібрали інформацію про зниклих безвісти людей. Проект був дійсно важливим, адже у більшості місцевих жителів не було телефонів, не кажучи вже про доступ до телебачення чи радіо, звідки вони могли дізнаватися новини про своїх зниклих родичів. Приїхавши в одну з громад, ми спершу показали фотоальбом місцевому представнику товариства Червоного Хреста. Він почав гортати його і раптово заплакав: на одній з фотографій він упізнав свого брата, який зник безвісти 5 років тому. З’ясувалося, що його брат знаходився в Ефіопії в таборі для біженців. У той момент я сидів поруч із ним, а він все дивився на фотографію і плакав, не вірячи своїм очам. Потім МКЧХ допоміг йому налагодити зв’язок із братом. Ось така історія зі щасливим кінцем.

Private archive

У чому особливість роботи логістів МКЧХ у Донецьку?

Проблема тут у тому, що теплий сезон триває недовго, і основну роботу треба планувати до настання холодів. Йдеться про доставку будівельних матеріалів для усунення пошкоджень будинків, шкіл, лікарень. У нас є і сезонна доставка вантажів, таких як, наприклад, вугілля для допомоги у підготовці населення до зими, або теплиць, курей і комбікормів у літній період.

Ми працюємо в тісній зв’язці з іншими колегами, адже важливо оцінювати потреби різних команд в офісі. Розуміючи запити відділів та види матеріалів, які будуть видаватися в якості гуманітарної допомоги, можна вибудовувати логістику і передбачати можливі ризики, пов’язані з плануванням і доставкою.

Як часто Ви буваєте вдома і як виходить збиратися разом всією сім’єю?

У мене старша дочка, їй 17 років, і два сина – 12 і 7 років. Виходить регулярно бувати вдома, але мені завжди не вистачає рідних. В Єрусалимі сім’я була зі мною, чому я був безмежно радий. У наступну місію я хотів би взяти з собою дітей і дружину. Упевнений, що їм також сподобається бути знову всім разом.

Найчастіше Ви працюєте в країнах, охоплених бойовими діями. Як Ваша сім’я ставиться до роботи в таких місіях?

На щастя, рідні, особливо дружина, підтримують мої рішення. Звісно, вони хвилюються щоразу, коли я вирушаю в небезпечні місця. Мій молодший син дуже пишається, розповідаючи в школі, чим займається його батько. Він завжди цікавиться, що ми робимо, як і яку допомогу доставляємо. Він сказав мені, що знає, що робота, яку я роблю, допомагає поліпшити умови життя людей, які постраждали в результаті конфліктів.

Anastasia Alyokhina/ICRC

Як ви проводите свій вільний час у Донецьку?

Мені подобається активне проведення часу. Я захоплююся спортом, граю з колегами у футбол, теніс, катаюся на велосипеді. Я також вчу російську мову і іноді буваю в театрі.

Що значить для Вас працювати в МКЧХ?

Можу сказати, що я ніколи не втомлююся на роботі. Це легко і природно – допомагати людям, особливо якщо все виходить своєчасно і без зволікань.

Також мені імпонує один із фундаментальних принципів МКЧХ – неупередженість, коли в центрі уваги – люди, без будь-якої дискримінації. МКЧХ не підтримує жодну зі сторін конфлікту, що дозволяє нам працювати по обидва боки від лінії зіткнення і надавати підтримку нужденним. Я щасливий бути частиною цієї важливої справи.